Надійність

Надійність — характеристика методики, що відображає точність психодіагностичних вимірювань, а також стійкість результатів тесту до дії сторонніх випадкових чинників. Надійність і Валідність є найважливішими характеристиками методики як інструменту психодіагностичного дослідження. Результат психологічного дослідження зазвичай зазнає впливу великої кількості неврахованих чинників (напр., емоційний стан або втома, якщо вони не входять до кола досліджуваних характеристик, освітленість, температура та інші особливості приміщення, в якому проводиться дослідження, рівень мотивованості досліджуваних щодо обстеження тощо). Будь-яка зміна ситуації дослідження посилює вплив одних і послаблює вплив інших чинників на результат тесту.

Загальний розкид (дисперсію) результатів тестового обстеження можна, отже, подати як результат впливу двох груп причин: мінливості, притаманної самій вимірюваній властивості, і чинників нестабільності вимірювальної процедури. У найширшому сенсі надійність тесту — це характеристика того, якою мірою виявлені в досліджуваних відмінності за тестовими результатами є відображенням дійсних відмінностей у вимірюваних властивостях і якою мірою їх можна приписати випадковим похибкам.

У вужчому, методичному, сенсі під надійністю розуміють ступінь узгодженості результатів тесту, отримуваних при первинному та повторному його застосуванні в одних і тих самих досліджуваних у різні моменти часу, з використанням різних (але зіставних за характером) наборів тестових завдань або за інших змін умов обстеження.

Розподіл оцінок досліджуваних при виконанні тесту, що вимірює одну якість, в ідеальному випадку збігається з нормальним розподілом, і дисперсія при цьому буде «істинною» (тобто такою, що відображає варіативність тільки вимірюваної ознаки). Кожен досліджуваний посідає певне місце за оцінками тесту, і теоретично це місце для кожного члена вибірки постійне. У розглядуваному випадку повторне виконання тесту тими самими особами має давати розподіл місць на шкалі оцінок, ідентичний першому. Тоді методика точна і максимально надійна. Реальні оцінки та рангові місця досліджуваних при повторному обстеженні змінюються, і їхній розподіл тією чи іншою мірою відрізняється від вихідного. При цьому дисперсія нового розподілу вища за вихідну на величину дисперсії похибки вимірювання.

Сказане можна виразити формулою, що описує надійність тесту як відношення «істинної» та реальної (емпіричної) дисперсії:

r = S²t / S²x = (S²x − S²e) / S²x,

де r — надійність тесту, S²t — «істинна» дисперсія, S²e — дисперсія похибки, S²x — емпірична дисперсія оцінок тесту. Як видно, надійність тесту тісно пов'язана з похибкою вимірювання, яка вказує на ймовірні межі коливань вимірюваної величини під впливом випадкових сторонніх чинників. Величина S²t / S²x слугує основним показником точності та стійкості вимірювань і називається коефіцієнтом надійності тесту (rt):

rt = S²t / S²x.

Величина похибки вимірювання обернено пропорційна показникам точності вимірювання (що ширший довірчий інтервал, у межах якого можлива поява істинного результату в цього досліджуваного, то менша точність вимірювання). Відносну частку дисперсії похибки (Se) легко встановити, виходячи з рівняння

Se = √(1 − rt).

На практиці в більшості застосовуваних методик рідко вдається отримати значення коефіцієнтів надійності, що перевищують 0,7–0,8. При rt близько 0,8 відносна частка стандартної похибки (див. Похибка вимірювання) становить √(1 − 0,8) = 0,45, а емпіричне значення відхилення тестового бала від середнього виявляється завищеним. Для корекції емпіричного значення в практичних дослідженнях застосовують формулу:

xt = rt · xi + x̄ · (1 − rt),

де xt — істинне значення тестового бала, xi — емпіричний бал досліджуваного, rt — коефіцієнт надійності, x̄ — середнє значення оцінок за тестом. Наприклад, у досліджуваного при обстеженні за шкалою Векслера (див. Векслера інтелекту вимірювання шкали) оцінка вербального інтелектуального показника становила 107 балів. Середнє значення x̄ для шкали становить 100, а надійність rt — 0,89. Тоді істинне значення xt = 0,89 · 107 + 0,11 · 100 = 106,2.

Різновидів характеристик надійності тесту так само багато, як і умов, що впливають на його результати. Найширше практичне застосування знаходять кілька типів характеристик надійності: ретестова надійність, надійність паралельних форм, надійність частин тесту.

Наголошується, що жодна з наявних процедур не є ідеальною з погляду надійності. Властивості надійності можуть істотно змінюватися за незначних, на перший погляд, змін умов проведення обстеження, зміни характеру завдань, вони значно варіюють залежно від ступеня складності чи трудності конкретних завдань для досліджуваного. Стандартний набір відомостей про психодіагностичні методи зазвичай містить характеристики надійності, що належать до комплексу наведених вище типів і процедур визначення. На характеристики надійності, визначувані емпіричним шляхом, істотно впливає характер досліджуваної вибірки.

Особливе значення тут має діапазон відмінностей в оцінках і відповідно в рангових місцях окремих досліджуваних та їхніх груп у вибірці, на якій визначають надійність. Так, якщо оцінки обстежуваних концентруються у вузькому діапазоні значень і близькі одна до одної, слід очікувати, що при повторному обстеженні оцінки також розташуються в тісній гомогенній групі. Можливі зміни рангових місць будуть зовні незначними, і в такому разі коефіцієнт надійності буде завищений. Таке саме невиправдане завищення коефіцієнта може виникнути при аналізі надійності на матеріалі вибірки, що містить контрастні групи осіб, напр. тих, хто має найвищі та найнижчі оцінки за тестом. Тоді ці далеко віддалені оцінки свідомо не перекриватимуться під впливом випадкових причин.

У практиці психодіагностики при розробленні посібників і методик зазвичай зазначають характер груп, на яких проводилося визначення надійності. Коефіцієнти надійності нерідко розраховують для конкретних контингентів досліджуваних, що різняться за статтю, віком, рівнем освіти, професійною підготовкою. Нерідко надійність розраховують окремо для груп досліджуваних, які отримали за тестом високий або низький результат (див. Стенфорд-Біне розумового розвитку шкала).

Найважливішим засобом підвищення надійності психодіагностичних методик є Стандартизація процедури обстеження. За суворої регламентації процедури обстеження (обстановка та умови роботи досліджуваного, характер інструкції, часові обмеження, способи та особливості контакту з досліджуваним, порядок пред'явлення елементів методики, отримання первинних оцінок тощо) істотно зменшується дисперсія похибки і підвищується надійність тесту.

Якщо виходити з широкого розуміння надійності як відображення в результаті дослідження питомої ваги вимірюваного параметра і сукупності сторонніх чинників, то можна побачити певний зв'язок надійності з іншою найважливішою комплексною характеристикою психодіагностичної методики — валідністю. Надійність — стійкість процедури щодо об'єктів дослідження. Валідність — однозначність, стійкість щодо вимірюваних властивостей об'єкта (тобто предмета вимірювання). Стійкість тесту щодо об'єктів (досліджуваних) є необхідною, але не достатньою умовою його стійкості щодо вимірюваних властивостей об'єктів. Отже, надійність є необхідною, але не достатньою умовою валідності. Це означає, що валідність тесту не може якісно і кількісно перевищувати надійність. Це співвідношення не можна, однак, тлумачити як вказівку на прямий пропорційний зв'язок характеристик валідності та надійності. Підвищення надійності аж ніяк не супроводжується обов'язковим підвищенням валідності. Наприклад, у тесту-опитувальника з одного запитання внутрішня узгодженість гранична, проте валідність у нього мінімальна.