Надійність ретестова

Надійність ретестова — характеристика надійності психодіагностичної методики, яку отримують шляхом повторного обстеження досліджуваних за допомогою одного й того самого тесту. Надійність у цьому випадку обчислюється за відповідністю результатів першого і другого обстежень або за збереженням рангових місць досліджуваних у вибірці під час ретесту. Коефіцієнт надійності (rtt) відповідає коефіцієнту кореляції між результатами таких обстежень. За використання інтервальних шкал (див. Шкали вимірювальні) застосовують коефіцієнт кореляції добутку моментів Пірсона (див. Кореляційний аналіз). Для шкал порядку як міру стійкості до перетестування можна використати коефіцієнт рангової кореляції Спірмена або Кендалла (див. Кореляція рангова). Для характеристики ретестової надійності особливе значення має часовий інтервал між першим і другим обстеженнями. З його збільшенням показники кореляції мають тенденцію до зниження, істотно підвищується ймовірність впливу сторонніх чинників — можуть настати закономірні вікові зміни вимірюваних тестом властивостей, статися різні події, що впливають на стан і особливості розвитку досліджуваних якостей. З цієї причини під час визначення ретестової надійності намагаються обирати нетривалі часові інтервали (до кількох місяців), а під час обстеження дітей молодшого віку ці інтервали мають бути ще меншими, оскільки вікові зміни й розвиток у цьому разі відбуваються ще швидше. Попри зазначену тенденцію, під час отримання характеристик тесту проводять повторні випробування і з тривалим часовим проміжком. Іноді їх здійснюють з метою оцінювання прогностичної валідності, елементів конструктної валідності, пов'язаних з диференціацією за віковим критерієм, та ін. Визначення ж ретестової надійності переважно обмежується аналізом короткочасних випадкових змін, що характеризують тест як вимірювальну процедуру, а не його відношення до досліджуваної сфери поведінки.

Поряд з очевидною простотою ретестова надійність як метод визначення надійності має істотні недоліки. Так, за повторного застосування одних і тих самих завдань, особливо за відносно нетривалого часового інтервалу між обстеженнями, у досліджуваних може сформуватися навичка роботи з цією психодіагностичною методикою, що приводить до поліпшення індивідуальних результатів, хоча й неоднаково вираженого в різних осіб. Це неминуче веде до помітного переставлення рангових місць окремих досліджуваних у цій вибірці й, відповідно, погіршення коефіцієнта надійності. Ще помітніше впливає на результати аналізу надійності запам'ятовування досліджуваними окремих розв'язків, відтворення в повторному обстеженні попередньої картини правильних і неправильних розв'язків. У цьому разі результати двох пред'явлень тесту не будуть незалежними, і кореляція між ними виявиться завищеною.

Один зі шляхів усунення впливу тренування на результати оцінювання ретестової надійності — формування стійкої навички роботи з відповідною методикою перед проведенням тест-ретесту. Однак кількість повторень тесту при цьому неминуче зростає, що приводить до збільшення кількості запам'ятованих розв'язків. Такий прийом можна рекомендувати для методик на зразок тестів швидкості, що містять велику кількість елементів тестового матеріалу.

Для інших методик, очевидно, єдиним прийнятним шляхом зниження впливу тренування залишається збільшення інтервалу ретесту, що, однак, як уже зазначалося вище, суперечить визначенню надійності як характеристики тесту. Для більшості тестів загальних здібностей характерне поліпшення показників ретестової надійності з віком досліджуваних за рахунок кращого контролю умов їх виконання. Іншим чинником збільшення розрахункових показників ретестової надійності є відносне сповільнення з віком темпу психічного розвитку в галузі тих характеристик, які можуть стати об'єктом вимірювання або впливати на результат тесту. Завдяки цьому через час, що становить інтервал ретесту, випадкові коливання результатів обстеження стають менш вираженими. Це штучно завищує показники ретестової надійності. Ця закономірність вимагає окремих вимірювань ретестової надійності в різних вікових контингентах досліджуваних, що особливо суттєво для методик, призначених для обстеження в широкому віковому діапазоні (див. Стенфорд-Біне розумового розвитку шкала, Векслера інтелекту вимірювання шкали).

Зазначені особливості й недоліки методу визначення надійності шляхом ретесту роблять його придатним лише для обмеженої кількості методик, що допускають багаторазове повторне обстеження. До них належать сенсомоторні проби, тести швидкості та низка інших методик, що вирізняються великою кількістю пунктів (див. Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник).