Глава 6. Проєктивна техніка

6.1 Передісторія проєктивної діагностики

Дослідники, які зверталися до проєктивної техніки, одностайні в тому, що в її основі лежить споконвічно притаманне людині прагнення тлумачити явища і предмети навколишньої дійсності у взаємозв’язку зі своїми бажаннями, потребами, почуттями, усім тим, що становить інтимний світ особистості, іноді на психологічному жаргоні званий «внутрішніми умовами». З давніх-давен, вдивляючись у хмари, що пливуть по небу, спостерігаючи гру світла й тіні на поверхні моря, люди «бачили» різних тварин, русалок, намагалися вгадати своє майбутнє, розглядаючи химерні конфігурації, утворені під час потрапляння розплавленого воску або свинцю в холодну воду. Давно було відомо й те, що особистість письменника, художника завжди тією чи іншою мірою присутня в його творах. Проте мали пройти століття, перш ніж усім відомі спостереження були використані для дослідження особистості.

Витоки проєктивної техніки варто шукати в розглянутих нами раніше дослідженнях Ф. Гальтона, який вивчав асоціативний процес. Гальтон першим переконується в тому, що так звані вільні асоціації такими не є, а визначаються минулим досвідом особистості. Пізніше К. Г. Юнг, який також звернувся до асоціацій, створює тест, що дає змогу актуалізувати нерідко приховані переживання — комплекси особистості. Цей великий психолог вважав, що галюцинації, ілюзії та інші симптоми dementia praecox викликані активністю комплексу, чия динамічна сила походить від сильних емоцій, пов’язаних із ним. Він вважав, що ці емоції впливають на здатність особистості до формування і сприйняття ідей і, можливо, навіть можуть викликати метаболічні аномалії, які, своєю чергою, призводять до незворотних порушень у мозку, породжуючи розумовий розлад.

Юнг підготував список зі 100 слів (наприклад, «хворий», «гордий», «сердитий», «сумний») й уважно стежив за поведінкою людей, коли вони намагалися відповісти іншим словом на кожне із запропонованих. Зазвичай у цих дослідах інтервал між словом-стимулом і відповіддю вимірювали секундоміром. Однак іноді в комплексі із цим тестом застосовували пневмограф і психогальванометр для вимірювання змін електропровідності, спричинених виділенням поту на долоні випробуваного.

У 1905 р. Юнгу здавалося, що блокування відповідей, незвичайні відповіді, а також затримка відповіді понад 2 секунди вказують на те, що порушено підсвідомий комплекс. У результаті своїх експериментів він прийшов до переконання, що дисоційовані ідеї комплексу заряджаються емоціями, а механізми, які утримують їх ізольованими від свідомості, ті самі, що й в описаних З. Фрейдом випадках істерії. Отже, симптоми dementia praecox можуть розглядатися як такі, що мають у певному сенсі мету, а багатослів’я пацієнтів, які страждають на недоумство, — не безладне бурмотіння божевільного: його можна проаналізувати, інтерпретувати і зрозуміти. Після доповіді про результати цього дослідження, зробленої Юнгом на святкуванні річниці Університету Кларка, багато вчених привітали метод вільних асоціацій як перспективний діагностичний інструмент для глибинного аналізу особистості. У зв’язку зі сказаним цікаво зазначити, що багато психологів покладалися на ефективність тесту вільних асоціацій для визначення неправдивих свідчень під час розслідування злочинів. Так, відомий психолог того часу Мюнстерберг передбачав, що рано чи пізно ця методика сприятиме здійсненню правосуддя. Не втримався від такого застосування тесту вільних асоціацій і сам Юнг, який намагався з його допомогою розслідувати випадки крадіжки в лікарні.

В Америці Г. Кент і А. Розанов (Kent & Rosanoff, 1910) намагалися діагностувати психічний розлад на основі атипових вільних асоціацій, відтворених у відповідь на список зі 100 слів. Із цього майже нічого не вийшло, оскільки багато пацієнтів, наприклад хворі на епілепсію, практично не давали атипових асоціацій. Важливим наслідком цієї роботи було те, що Кент і Розанов, обстеживши близько тисячі людей, склали великий список асоціацій здорових людей (типові відповіді). Трохи пізніше Розанов зі співавторами (Rosanoff & Rosanoff, 1913) опублікували результати свого дослідження вільних асоціацій у дітей. Протестувавши 300 дітей різного віку, вони виявили, що до 11 років спостерігалося значне зростання індивідуальних відповідей.

Наприкінці XIX — на початку XX ст., прагнучи дослідити уяву, Ф. Є. Рибаков у Росії, А. Біне у Франції, а також інші психологи експериментували з аморфними кольоровими й монохромними чорнильними плямами, які, як і хмари, нагадували людей, тварин, різні події життя. У цьому ж ряду стоять і роботи, у яких фантазію стимулювали спеціально підібраними сюжетними картинками. Психологам і психіатрам було добре відомо, що розповіді їхніх підопічних за «плямами», сюжетними картинками дають можливість судити про потреби, інтереси особистості, патологію випробовуваних.

Усі ці дослідження варто вважати передісторією проєктивної техніки, хоча іноді й можна прочитати про те, що перший проєктивний тест був розроблений уже К. Г. Юнгом. Перша проєктивна методика, тобто та, яка ґрунтувалася на відповідній теоретичній концепції — психологічній концепції проєкції, з’явилася в 1938 р.² і належить американському психологу Генрі Мюррею, автору знаменитого тесту тематичної апперцепції (ТАТ). Методики, що з’явилися раніше, а до них належить і опублікований у 1921 р.³ найвідоміший у світі тест Роршаха, було осмислено з позицій проєктивного підходу, що сформувався пізніше.