Валідність конструктна

Валідність конструктна — один з основних типів валідності, що відображає ступінь репрезентації досліджуваного психологічного конструкту в результатах тесту. Конструктом можуть бути практичний або вербальний інтелект, емоційна нестійкість, інтроверсія, розуміння мовлення, переключуваність уваги тощо.

Інакше кажучи, валідність конструктна визначає ділянку теоретичної структури психологічних явищ, що вимірюються тестом. Оскільки прояви таких конструктів, як, напр., інтелект, у діяльності людини різноманітні й неоднозначні з погляду їх виокремлення, процедура встановлення валідності конструктної порівняно з валідністю критеріальною або валідністю змістовною складна. Пояснюючи зв'язок отриманих тестових результатів з теоретичним конструктом, необхідно поступово накопичувати різноманітну інформацію про динаміку розвитку вимірюваної властивості, а також про її взаємодію з іншими психічними явищами.

Серед конкретних методів характеристики валідності конструктної насамперед необхідно назвати зіставлення досліджуваного на предмет валідності конструктної тесту з іншими методиками, конструктний зміст яких відомий. Наявність кореляції між новим і аналогічним за конструктом тестом указує на те, що розроблюваний тест «вимірює» приблизно ту саму сферу поведінки, здібність, особистісну якість, що й еталонна методика. Така процедура валідизації нагадує визначення критеріальної валідності в тому сенсі, що еталонний тест, валідність якого визначено, виступає як незалежний критерій. Слід, однак, зауважити, що, на відміну від критеріальної валідизації, під час аналізу валідності конструктної не потрібен високий ступінь зв'язку результатів двох тестів. Якщо виявиться, що новий і еталонний тести практично ідентичні за змістом і результатами і розроблювана методика не має переваг стислості або легкості застосування, це означає лише дублювання тесту, виправдане тільки з погляду створення паралельної форми тесту. Сенс процедури валідності конструктної полягає у встановленні водночас як подібності, так і відмінності психологічних феноменів, що вимірюються новим тестом, порівняно з відомим. Аналізуючи валідність конструктну методики, зазвичай формулюють низку гіпотез про те, як корелюватиме розроблюваний тест із широким колом інших тестів, спрямованих на конструкти, що перебувають у теоретично відомому або передбачуваному зв'язку з досліджуваними. При цьому валідність конструктна характеризується зв'язками перевірюваного тесту не лише з близькоспорідненими показниками, а й з тими, де, виходячи з гіпотези, значущих зв'язків спостерігатися не повинно. Ці підходи визначаються як конвергентна (перевірка ступеня близькості прямого чи зворотного зв'язку) і дискримінантна (встановлення відсутності зв'язку) валідизація. Підтвердження сукупності теоретично очікуваних зв'язків становить важливе коло відомостей валідності конструктної. В англомовній психодіагностиці таке операціональне визначення валідності конструктної позначається як «передбачувана валідність» (assumed validity).

Пряме відношення до характеристики валідності конструктної має факторний аналіз, що дає змогу строго статистично проаналізувати структуру зв'язків показників досліджуваного тесту з іншими відомими та латентними факторами, виявити загальні та специфічні для групи зіставлюваних тестів фактори, ступінь їх представленості в результатах, тобто визначити факторний склад і факторні навантаження результату тесту. Виняткова важливість такої процедури є підставою для виокремлення її в особливий вид валідності конструктної — факторну валідність.

Важливим аспектом валідності конструктної є внутрішня узгодженість, що відображає те, наскільки певні пункти (завдання, запитання), які становлять матеріал тесту, підпорядковані основному спрямуванню тесту як цілого, орієнтовані на вивчення одних і тих самих конструктів. Аналіз внутрішньої узгодженості здійснюють шляхом корелювання відповідей на кожне завдання із загальним результатом тесту. Слід зазначити, що критерій внутрішньої узгодженості вказує лише на міру зв'язку всього змісту тесту з вимірюваним конструктом, даючи лише непряму інформацію про природу вимірюваної властивості.

Під час визначення валідності конструктної важливе місце належить вивченню динаміки вимірюваного конструкту. При цьому ми можемо спиратися на гіпотези про його вікову динаміку розвитку, вплив тренувань, навчання, опанування професії тощо. Одним із таких підходів є застосування критерію вікової диференціації (див. Валідність по віковій диференціації), що передбачає узгодження результатів тесту з очікуваними змінами, яких зазнає досліджувана психічна властивість у віковій динаміці під час переходу на новий етап розвитку. Цей метод валідності конструктної особливо важливий для валідизації тестів інтелекту, досягнень у навчанні. До комплексу відомостей про валідність конструктну методики входять також дані, що стосуються сфери критеріальної та змістовної валідності. Так, критерії, які використовують під час валідизації, несуть інформацію, що дає змогу розкрити ділянку поведінки, якості, представлені в тесті у вигляді конструкту. Для характеристики валідності конструктної необхідні зв'язок із практичними формами діяльності, достовірність прогнозу реальної поведінки. Однак валідність конструктна є якісно вищим і комплекснішим рівнем опису тесту, характеризуючи ділянку вимірюваної поведінки в широких психологічних поняттях. Завдяки даним валідності конструктної ми можемо з психологічних позицій закономірно пояснити результати тесту та їхню дисперсію, обґрунтувати діагноз, увівши вимірювану властивість у систему психологічних категорій, прогнозувати поведінку в ширших межах, ніж це задається ділянкою діяльності, для якої визначалася змістовна валідність.

Як приклад, що ілюструє необхідність глибокого аналізу теоретичного конструкту, який лежить в основі конкретної методики, для правильного застосування тесту та інтерпретації його результатів, можна навести зіставлення двох популярних опитувальників особистісних — «Проявів тривожності» шкали (MAS) і варіанта Айзенка особистісних опитувальників EPI.

Кореляційні дослідження показують, що шкала «тривожності» MAS позитивно корелює зі шкалою «нейротизму» і негативно — зі шкалою «екстраверсії» EPI. З погляду концепції Айзенка ці дані можна розглядати як свідчення низької валідності шкали MAS: «тривожність» корелює не лише з релевантним фактором «нейротизм», а й з ірелевантним фактором «інтроверсія». З цього погляду MAS виявляється просто нечутливою до особливого різновиду «нейротизму» — нейротизму (тривожності) екстравертів: з переліку пунктів MAS вилучено висловлювання, в яких могла б виявитися тривожність екстраверта. Однак з теоретичних позицій К. Спенса і Дж. Тейлор ця ситуація цілком закономірна, бажана і аж ніяк не є артефактом — наслідком дефекту цього діагностичного засобу. Згідно з К. Спенсом, який намагався переносити на людську поведінку теорію научіння Халла, MAS вимірює загальний рівень драйву — неспеціалізованого спонукання, яке якраз досягає максимуму за поєднання нейротизму (специфічна активація, за Айзенком) та інтроверсії (неспецифічна активація) («Практикум по психодиагностике», 1984). Отже, назви тестів не завжди однозначно виражають поняття про вимірювану властивість. У цьому прикладі особливо підкреслюється роль психологічної теорії, що лежить в основі методики, для розкриття змісту показників, які отримують за її допомогою.