Центру епідеміологічних досліджень — депресії шкала

Центру епідеміологічних досліджень — депресії шкала (Center for Epidemiological Studies — Depression Scale, CES-D) належить до опитувальників станів і настроїв, призначена для оцінювання депресії. Розроблена Радлофф (Radloff) 1977 р. на основі тверджень, що використовувалися в опитувальнику депресії Бека і шкалі самооцінювання депресії Цунга. На думку авторки, шкала охоплює шість найважливіших складових депресії, відомих з клінічних досліджень і підтверджених факторним аналізом: пригнічений (знижений) настрій, почуття провини та нікчемності, почуття безпорадності й безнадійності, психомоторна загальмованість, втрата апетиту і розлади сну. Складається з 20 тверджень, відповідь на кожне з яких обстежуваний має оцінити балами від 0 до 3 (0 — «Рідко або ніколи (менше ніж 1 день)»; 1 — «Іноді або невелику кількість часу (1–2 дні)»; 2 — «Час від часу або помірну кількість часу (3–4 дні)»; 3 — «Більшу частину часу або постійно (5–7 днів)»). При цьому надана обстежуваним інформація обов'язково має стосуватися минулого тижня (див., напр., табл. 49).

Таблиця 49

Отримані показники можуть перебувати в інтервалі від 0 до 60. Радлофф (1977) показала, що надійність по внутрішній узгодженості, виміряна за допомогою коефіцієнта альфа Кронбаха, коливалася від 0,84 до 0,90. На вибірці учнів середньої школи Робертс, Ендрюс, Левінсон і Хопс (Roberts, Andrews, Lewinsohn, Hops, 1990) виявили, що ретестова надійність з інтервалом 1 місяць — 0,49–0,60. Валідність доведено тим, що показники за шкалою мають високу кореляцію з багатьма іншими методиками для оцінювання депресії. Також виявлено (Weissman та ін., 1977), що в наркоманів, алкоголіків і хворих на шизофренію показники за шкалою значно нижчі, ніж у депресивних хворих.

Є нормативні дані (див. Норми тестові). Радлофф (1977) вказувала на те, що показник 16 і вище правильно визначає кожну людину в групі з 35 тяжко депресивних амбулаторних хворих. Вайсман, Шоломскас, Поттенджер, Прусофф, Локк (Weissman, Sholomskas, Pottenger, Prusoff, Locke, 1977) дійшли висновку, що цей показник правильно класифікував понад 99% зі 147 амбулаторних хворих, які страждають на тяжку депресію. Для 100 індивідів із загальної вибірки середній показник приблизно дорівнював 8–9 за стандартного відхилення близько 8, а для 35 людей, прийнятих на амбулаторне лікування депресії, середній показник дорівнював 39. Хусаїні, Нефф, Гаррінгтон, Г'юз, Стоун (Husaini, Neff, Harrington, Hughes, Stone, 1980) зазначили, що для 707 індивідів із загальної вибірки сільських жителів середній показник дорівнював 6,9, σ = 7,9, а для вибірки з 33 амбулаторних хворих із центру психічного здоров'я, яким було поставлено діагноз депресії, середнє дорівнювало 30,8; σ = 11,6. Вайсман та ін. (1977) зазначили, що для 148 амбулаторних хворих з діагнозом депресії середнє дорівнювало 38,1; σ = 9,0.

Шкалу можна використовувати як план для інтерв'ю. Існують французька (Führer, Rouillon, 1989), німецька (Weyerer, Carlger-Kabisch, Denzinger, Pfeifer-Kurda, 1992), корейська (Noh, Avison, Kaspar, 1992) та іспанська (Roberts, Vernon, 1983) версії шкали. На час видання (2007) відомостей про використання в Україні не було.

Див. також: Бека депресії опитувальник, Беч—Рафаельсена меланхолії шкала, Гамільтона депресії оцінювання шкала, Маніакального стану оцінювання шкала, Цунга самооцінювання депресії шкала.