Психодіагностика раннього дитинства

Психодіагностика раннього дитинства — сукупність методів і засобів діагностики розвитку дітей молодшого віку (новонароджених, немовлят, молодших дошкільнят). Психодіагностика раннього дитинства — важливий і актуальний напрям психодіагностики. У ранньому дитинстві контроль за відповідністю нормам психічного розвитку необхідний з метою раннього виявлення можливих відхилень, планування індивідуальних заходів корекції та профілактики, спрямованих на вирівнювання окремих сторін психічного розвитку. Важливість такої роботи пов'язана з винятковим значенням ранніх етапів психічного онтогенезу для розвитку особистості. Через швидкі темпи розвитку в період раннього дитинства непомічені або такі, що здалися незначними, відхилення від нормального розвитку часом призводять до виражених зрушень у зрілішому віці. У ранньому дитинстві, з іншого боку, є ширші можливості корекції за рахунок великої «пластичності», чутливості до впливів, спрямованих на оптимізацію психічного розвитку дитини. Методики діагностики психомоторного, емоційного, сенсорного розвитку дітей, особливо найраніших вікових груп (новонароджені, немовлята), мають низку особливостей. Більшість тестів для дітей, молодших за 6 років, є або тестами виконання елементарних дій, або тестами виконання усних інструкцій. Невелика кількість завдань містять елементарні дії з олівцем і папером. Більша частина тестів для немовлят призначена для дослідження сенсомоторного розвитку (здатність тримати голівку, маніпулювати предметами, сидіти, повертатися, стежити за предметом очима тощо) (А. Анастазі, 1982).

Тести для раннього віку, як правило, побудовані за типом шкали (див. Біне-Сімона розумового розвитку шкала, Стенфорд-Біне розумового розвитку шкала, Додаток IV). Такі методики містять певне коло нормативів-критеріїв, що є опорою для спостереження за проявами різних сфер психічного розвитку дитини (сенсомоторики, «емоційного спілкування», «мовленнєвого розвитку» тощо). Оцінка рівня розвитку базується на фіксації виконання нормативного завдання (напр. оперування кубиками особливим чином) або виявленні тієї чи іншої здатності (напр. рух у напрямку до предмета і хапання його). Нормативи співвідносяться з віком виявлення цієї здатності в нормальних дітей у вибірці стандартизації. На основі зіставлення визначуваного таким чином «психічного» та хронологічного (паспортного, біологічного) віку обчислюються кількісні та якісні показники рівня психічного розвитку. Передумови для розроблення нормативних шкал було створено дослідженнями і спостереженнями за психічним розвитком дітей (В. Штерна, Е. Клапареда, Ш. Бюлер та ін.). Другою найважливішою умовою появи розглядуваної групи методик було створення психометричних шкал дослідження інтелекту. Одним із перших тестів для немовлят став варіант шкали Біне-Сімона, запропонований Ф. Кюльманом 1912 р. У цьому варіанті було використано задачі, близькі за характером до завдань основної шкали, а також показники психомоторного розвитку. Шкала Біне-Кюльмана призначалася для обстеження дітей з 3-річного віку (див. Додаток IV).

Одними з найвідоміших в історії психологічної діагностики шкал для дослідження дітей перших років життя стали «Таблиці розвитку» А. Гезелла (1925) (наступна редакція — А. Гезелл, К. Аматруда, 1947). Таблиці містять показники-норми за чотирма сферами поведінкових проявів: «моторика», «мова», «адаптивна поведінка», «особистісно-соціальна поведінка». Дослідження базується на стандартизованій процедурі спостережень за дитиною в повсякденному житті, оцінці реакції на іграшки, урахуванні відомостей, що їх повідомляє мати дитини. У проведенні обстеження допомагає докладний, забезпечений малюнками опис процедури спостережень за поведінкою, типовою для дітей різного віку. Шкала призначена для вікового діапазону від 4 тижнів до 6 років. Досвід досліджень з діагностики розвитку в ранньому дитинстві, накопичений школою А. Гезелла, було покладено в основу розроблення вельми поширеної в 30–40-ві рр. методики Ш. Бюлер і Г. Гетцер (Тести нервово-психічного розвитку дітей 1–6-го років життя, 1932, переклад російською мовою — 1935). На основі тестів А. Гезелла розроблено і шкалу психомоторного розвитку в ранньому дитинстві, запропоновану О. Брюне та І. Лезін (1951). Шкала призначена для дослідження дітей віком від 1 до 30 міс. і містить 160 завдань, що стосуються проявів поведінки в галузях: «моторики», «зорово-моторної координації», «мовленнєвого розвитку», «соціального розвитку». Норми-критерії розвитку за зазначеними галузями розташовано на шкалі відповідно до вікових рівнів (усього виокремлено 16 рівнів: від 1 до 10 міс., далі — рівні 12, 15, 18, 21, 24 і 30 міс. — по 10 задач для кожного місяця). При оцінюванні за кожне виконане завдання вікових рівнів перших 10 міс. ставлять 1 бал, рівня 12 міс. — по 2 бали, рівнів від 15 до 24 — 3 бали, за рівень 30 міс. — по 6 балів. При обробленні результатів сума отриманих дитиною балів ділиться на 10. Отриманий показник відображає «глобальний вік» розвитку досліджуваної дитини. Шляхом співвіднесення глобального віку з хронологічним визначається показник «коефіцієнта розвитку» (QD). Шкала пристосована для оцінювання чотирьох досліджуваних галузей поведінки окремо. Результати можуть бути виражені у вигляді профільних оцінок.

Останнім часом у галузі психодіагностики раннього дитинства за кордоном широкого застосування набули шкали Н. Бейлі (Bayley Scales of Infant Development, 1969). Ця методика призначена для обстеження дітей віком від 2 до 30 міс. Набір тестів складається з трьох частин: 1. Розумова шкала (Mental Scale) спрямована на оцінювання сенсорного розвитку, пам'яті, здатності до научіння, зачатків розвитку мовлення. Результатом вимірювання є «індекс розумового розвитку» (MDI). 2. Моторна шкала (Motor Scale) вимірює рівень розвитку м'язової координації та маніпулювання. Результатом вимірювання є «індекс психомоторного розвитку» (PDI). 3. Запис про поведінку дитини (The Infant Behavior Record) призначений для реєстрації емоційних і соціальних проявів поведінки, обсягу уваги, наполегливості тощо (Я. Кох, 1978).

Норми для шкал встановлено на вибірці з 1262 дітей. Індекси розвитку, що визначаються за допомогою шкал розумового і моторного розвитку, виражаються в шкалі оцінок стандартного IQ-показника. Шкальні оцінки встановлюються для кожної вікової групи (вікові групи складено з інтервалами в півмісяця для віку від 2 до 6 міс. і в місяць — для дітей від 6 до 30 міс.). Коефіцієнти надійності шкали розумового розвитку, отримані методом розщеплення (див. Надійність частин тесту), набувають значень 0,81–0,93. Коефіцієнт надійності шкали моторного розвитку — 0,68–0,92 відповідно. Є дані, що свідчать про високу валідність шкал. На думку А. Анастазі (1982), шкали Бейлі вигідно відрізняються від інших наявних методик для дітей раннього віку і вельми корисні для раннього розпізнавання сенсорних і неврологічних порушень, емоційних розладів і негативних впливів навколишнього середовища на розвиток дитини. 1993 р. опубліковано другу редакцію шкал — Bayley-II, у якій модифіковано низку завдань і розширено віковий діапазон (1 міс. — 3,5 року).

Для діагностичного обстеження дітей віком від 2,5 до 8,5 року на Заході використовується інша стандартизована шкала, запропонована Мак-Карті (McCarthy Scales of Children's Abilities). Шкала являє собою тестову батарею, що містить 18 тестів. Комплекс досліджуваних показників психічного розвитку суттєво ширший, ніж у розглянутих раніше методиках. Тести згруповано в 6 шкал («вербальну», «перцептивної дії», «кількісну», «загальних пізнавальних здібностей», «пам'яті» і «моторну»). У результаті вимірювання визначається «індекс загальних пізнавальних здібностей» (GCI) в одиницях стандартного IQ-показника для кожної вікової групи з інтервалом 3 міс. Є можливість використання профільних оцінок за окремими шкалами. Шкалу стандартизовано на вибірці з 1032 досліджуваних. Надійність методики вельми висока. Коефіцієнти надійності, визначеної методом розщеплення, для шкали GCI становлять 0,93, для решти шкал — 0,79–0,88, коефіцієнти ретестової надійності становлять 0,90 і 0,69–0,89 відповідно. На відміну від шкал Бейлі, призначених переважно для оцінювання поточного рівня розвитку, є дані про прогностичну валідність шкал Мак-Карті щодо критерію навчальних досягнень наприкінці навчання і в першому класі (А. Анастазі, 1982).

В останні роки минулого століття розробляються нові тести, що дають змогу отримувати інтегровані оцінки психічного розвитку дітей. Насамперед до них слід віднести Фейгана тест інтелекту немовлят (Fagan Test of Infant Intelligence, Fagan, 1992). Він ґрунтується на даних про перевагу, яку немовлята надають новим подразникам. Цей тест призначений для диференціації нормальних дітей від тих, які мають когнітивне недорозвинення. Оцінюється вибіркова зорова увага немовлят віком від 3 до 12 міс. до нових подразників, як які використовуються зображення людських облич. Є дані про те, що результати за тестом корелюють з IQ у 3-річному віці (0,45–0,60). Слід також відзначити комплексну Немовляти-малюка розвитку оцінку (Infant-Toddler Developmental Assessment), розроблену групою дослідників (Provence, Erikson, Vater і Palmeri, 1995), яка за своєю суттю являє собою систему методичних матеріалів з виявлення дітей з ризиком затримки розвитку. Автори спробували охопити всі можливі лінії розвитку дитини від моменту народження до 3 років, при цьому на кожному етапі оцінювання залучаються батьки та інші особи, які беруть участь у догляді за дитиною.

У вітчизняній психології значний внесок у становлення психодіагностики раннього дитинства зробили радянські дослідники в 20–30-ті рр. У цей час у СРСР використовувалися комплекси тестів та інших прийомів дослідження психічного розвитку дітей, розроблені К. Корніловим (Методика дослідження дитини раннього віку, 1921), А. П. Нечаєвим (1925), А. А. Люблінською та А. І. Макаровою («Вимірювальна шкала розуму для дітей дошкільного віку», 1926), методика дослідження дітей, запропонована Н. Л. Фігуріним і М. П. Денисовою. У 40-ві рр. Н. М. Щелованов розробив «Показники нервово-психічного розвитку дітей у перший рік їхнього життя». Розробка містила критерії для оцінювання рівня психічного розвитку дітей віком від 2 до 13 міс. Н. М. Аксаріна (1969) доповнила комплекс нормативних критеріїв, діапазон дослідження розширено на вікові групи від народження до 3 років. Методика дає змогу лише якісно судити про психічний розвиток у категоріях відповідності чи невідповідності нормі розвитку. Аналогічні в цьому відношенні «Показники нервово-психічного розвитку дітей 2-го і 3-го року життя» (Р. В. Тонкова-Ямпольська, Г. В. Пантюхіна, К. Л. Печора, 1984).

Тести психічного розвитку дитини 1-го і 2-го року життя представлено в останніх працях російських психологів (М. Н. Ільїна, 2006 та ін.).