Завершення речень методики

«Завершення речень» методики (Sentence-Completion Techniques) — група проективних методик дослідження особистості. Методики «Завершення речень» є розвитком тесту словесних асоціацій. Як інструмент для вимірювання лінгвістичних здібностей вони мають давню історію в психологічних дослідженнях. Уперше для вивчення особистості методики «Завершення речень» застосували А. Пейн (1928), а згодом А. Тендлер (1930). Обстежуваному пропонується серія незакінчених речень, що складаються з одного або кількох слів, з тим щоб він їх завершив на свій розсуд, напр.: - Майбутнє здається мені... - Думаю, що справжній друг... - Жінки...

Речення формулюють так, щоб стимулювати обстежуваного до відповідей, які стосуються досліджуваних властивостей особистості. Опрацювання отриманих даних може бути як якісним, так і кількісним. Існує значна кількість методик, що ґрунтуються на принципі вербального завершення. Одні призначені для виявлення мотивів, потреб, інші — почуттів обстежуваного, його ставлення до сім'ї, статевого життя, вищих за посадою тощо. Найвідоміші методики «Завершення речень», розроблені Дж. Роттером (1950), Д. Саксом (1950), Б. Форером (1950), А. Роде (1957). Принцип вербального завершення використовується також в методиках «Завершення історій». Перевагами методик «Завершення речень» є їхня гнучкість, можливість пристосування до різноманітних дослідницьких завдань. За оцінкою зарубіжних фахівців, валідність і надійність цих методик досить високі (Р. Ватсон, 1978). Допускається групове обстеження. У нашій країні різні види методик «Завершення речень» використовуються переважно в клініко-діагностичних дослідженнях (Г. Г. Румянцев, 1969 та ін.).