Валідності коефіцієнти

Валідності коефіцієнти — статистичні показники валідності емпіричної тесту. Як міру валідності на практиці найчастіше застосовують різні види кореляційного аналізу зв'язку між індивідуальними оцінками за тестом і оцінками за критерієм валідизації (або зв'язок між результатами валідизованого тесту та еталонної методики). У більшості випадків розподіл тестових оцінок у репрезентативній вибірці валідизації близький до нормального. Оцінки за критерієм частіше бувають дихотомічними, ранговими (див. Шкали вимірювальні) або розподіляються за законом, відмінним від нормального. Якщо обидва ряди змінних (тестові та критеріальні оцінки) мають континуальний характер, використовують коефіцієнт кореляції добутку моментів Пірсона (див. Кореляційний аналіз). Залежно від шкали подання змінних у порівнюваних рядах застосовують ті чи інші методи кореляційного аналізу (див. Кореляція якісних ознак, Кореляція бісеріальна, Кореляція рангова).

Поряд із коефіцієнтами валідності, які визначають традиційним способом, існують і деякі інші міри кількісної оцінки валідності тесту, зокрема за допомогою J-коефіцієнта, запропонованого Е. Прімоффом (E. S. Primoff, 1975). J-коефіцієнт є одним із методів характеристики синтетичної валідності (див. Валідність критеріальна). Процедура його визначення передбачає наявність переліку елементів складної діяльності або здібності, виражених мовою професійних чи інших спеціальних дій, і експертної оцінки відносної значущості цих елементів для здійснення цієї складної діяльності. Остаточний аналіз проводять на базі кореляції оцінок тесту та окремих елементів реальної діяльності з урахуванням їхніх питомих ваг. Статистична обробка ґрунтується на застосуванні рівняння множинної регресії. Для кожного елемента діяльності його кореляцію з діяльністю загалом множать на «вагу» в тесті, і отримані добутки підсумовують за всіма елементами діяльності.

Коефіцієнти валідності є важливими, але далеко не визначальними і не вичерпними характеристиками валідності методики. Коефіцієнти валідності є лише елементом у складному процесі характеристики валідності тесту. Приблизність окремо обчисленого коефіцієнта валідності зумовлена багатьма чинниками. По-перше, умови валідності тесту неможливо визначити повністю. Завжди залишається безліч неврахованих чинників, ситуацій, умов тощо. По-друге, логіка критеріальної валідизації передбачає валідність самого критерію. Перевірка такої валідності становить дуже складну проблему. До того ж дуже часто тести валідизують щодо доступного, а не найвідповіднішого критерію. Так, тести інтелекту зіставляють з показниками академічної успішності, яка, безсумнівно, пов'язана з інтелектом, але далеко його не вичерпує. По-третє, умови валідизації за критерієм передбачають, що вибірка повністю репрезентативна щодо популяції, стосовно якої пізніше робитимуться висновки. У реальній ситуації цю вимогу здійснити важко, і репрезентативність вибірки валідизації завжди потребує додаткової перевірки статистичними та якісними методами. На практиці зазвичай дуже складно охопити адекватно велику кількість випадків, особливо під час визначення валідності прогностичної.

Найбільша складність інтерпретації коефіцієнтів валідності з погляду визначуваної реальної валідності тесту полягає в такому. Критеріальна валідизація спирається, як правило, на коло зовнішніх для психології соціально-прагматичних критеріїв. Це виправдано тим, що найважливіша мета валідизації — визначення практичної цінності розроблюваної методики. Критерії в цьому разі виступають як показники, що мають безпосередню цінність для певних галузей практичної діяльності, напр.: «успішність», «продуктивність», «злочинність», «стан здоров'я» тощо. За орієнтації на ці категорії під час валідизації розв'язуються одразу два завдання: власне завдання вимірювання валідності та оцінювання прагматичної ефективності психодіагностичної методики. Якщо отримано значущий коефіцієнт кореляції, то можна вважати, що з тим чи іншим ступенем достовірності розв'язано з позитивним результатом одразу обидва ці завдання. Але якщо кореляцію не виявлено, то залишається невизначеність: або не валідна сама процедура (тестовий бал не відображає, напр., стресостійкість оператора), або хибна гіпотеза про наявність причинно-наслідкового зв'язку між психічною властивістю і соціально цінним показником (стресостійкість не впливає на відсоток аварійних ситуацій). Поряд із переліченими теоретичними і методичними складнощами застосування та інтерпретації коефіцієнтів валідності необхідно пам'ятати й про забезпечення статистичної значущості розрахованих коефіцієнтів. Роблячи висновок про валідність тесту із залученням коефіцієнтів валідності, треба бути впевненим у тому, що цей коефіцієнт не з'явився внаслідок випадкових відхилень у вибірці. Установивши значущість кореляції між тестовими показниками і критерієм, необхідно оцінити величину стандартної помилки тестових оцінок. Застосовуваний при цьому статистичний показник похибки вимірювання вказує на допустимі межі помилки в індивідуальних показниках унаслідок обмеженої надійності тесту. Аналогічно помилка оцінки вказує на допустимі межі можливої помилки в прогнозованій величині індивідуального критеріального показника, що виникає внаслідок обмеженої валідності тесту.

Помилку оцінки знаходять за формулою:

σ_est = σ_y · √(1 − r²_xy),

де r_xy — коефіцієнт валідності, σ_y — стандартне відхилення критеріальних показників. Величина √(1 − r²_xy) вказує на величину помилки відносно помилки простого вгадування, тобто за нульової валідності. Якщо √(1 − r²_xy) = 1, то помилка така сама велика, як і при вгадуванні. Якщо коефіцієнт валідності дорівнює 0,80, то √(1 − r²_xy) = 0,60, тобто частка помилок становить 60 % від такої при випадковому розподілі. Особливості інтерпретації коефіцієнтів валідності як статистичних мір аналогічні іншим мірам зв'язку.