Валідизації критерій

Валідизації критерій — безпосередня і незалежна від валідизованого тесту міра психічної властивості, на дослідження якої спрямована психодіагностична методика. Порівняння результатів тесту з критерієм валідизації є неодмінною умовою процедури визначення валідності критеріальної. Як критерій валідизації на практиці зазвичай використовують:

• об'єктивні соціально-демографічні та біографічні дані (стаж, освіта, професія, прийняття на роботу або звільнення з роботи);
• показники успішності навчання, що найчастіше є критеріальною мірою тестів здатності до навчання, досягнень з окремих дисциплін, тестів інтелекту;
• виробничі показники ефективності виконання окремих видів професійної діяльності, що мають найбільше значення під час валідизації методик, які використовуються в профвідборі та профорієнтації;
• результати реальної діяльності (малювання, моделювання, музика, складання розповіді тощо) під час випробування тестів загальних і спеціальних здібностей, тестів особистості;
• лікарський діагноз або інші висновки фахівця;
• контрольні випробування знань і вмінь;
• дані інших методик і тестів, валідність яких вважається встановленою.

Серед різноманіття видів критерію валідизації можна в найзагальнішому вигляді виокремити об'єктивні (відносно незалежні від суб'єктивних думок, оцінок людей) і суб'єктивні критерії. Останні в психодіагностиці використовуються частіше. До таких критеріїв належать оцінки, судження, висновок про об'єкт дослідження, зроблені експертом (фахівцем, педагогом, керівником, психологом). За такого методу індивідуального оцінювання експерт дає висновок на основі запропонованої йому розробником тесту оцінювальної шкали.

Об'єктивізації критерію валідизації досягають збільшенням кількості експертів. Використання експертних оцінок як критерію валідизації передбачає чотири можливі методи проведення процедури валідизації: колективне оцінювання, середньозважене оцінювання, ранжування, парне порівняння. За колективного оцінювання експерти спільно оцінюють об'єкт за допомогою оцінювальної шкали. Оцінювальні шкали найчастіше обирають за принципом найбільшої зручності для експерта. Так, педагогам зручніше оцінити учнів за 5-бальною шкалою. Умовою колективного оцінювання є вироблення спільної компромісної думки. За такого способу оцінювання результат дуже залежить від особистісних особливостей і характеру групової взаємодії експертів.

Поширеним методом отримання критерію валідизації є метод середньозваженої оцінки. У цьому разі кожного досліджуваного оцінюють кілька експертів так, що оцінки, дані досліджуваному одним експертом, невідомі іншим. Потім отримані оцінки усереднюють. Замість оцінювальної шкали можна застосувати метод ранжування, який полягає в тому, що кілька експертів незалежно один від одного або спільно розподіляють усіх членів вибірки на групи за ступенем вираженості оцінюваної ознаки. Отримані рангові місця за незалежного оцінювання також можуть бути усереднені.

Визначаючи рангове місце або оцінюючи за шкалою, експерти нерідко стикаються з труднощами співвіднесення вираженості ознаки з тим чи іншим рівнем або положенням на шкалі. Ця складність зростає під час оцінювання малодиференційованих ознак або за низької кваліфікації експертів.

У цьому разі певні переваги має метод парного порівняння. Завдання експертів полягає в попарному розташуванні суб'єктів за позиціями альтернативних ознак («товариський—замкнений» або більша—менша вираженість запропонованої для оцінювання якості тощо). Суб'єктивно завдання експертів полегшується завдяки відсутності кількісної оцінки якостей суб'єкта. Показником місця, яке посідає досліджуваний серед інших, слугує загальна кількість переваг цього суб'єкта порівняно з іншими за даними всіх експертів. Цей показник може бути зведений до кількості експертів і кількості порівнюваних досліджуваних та обчислений у відсотках. Для розрахунку застосовується формула Дж. Гілфорда:

PR = (B + f) / (N · n) · 100,

де B — кількість переваг, N — кількість експертів, n — кількість порівнюваних об'єктів.

Вибір критерію валідизації є відповідальним і важливим етапом конструювання тесту та його валідизації. Що складнішим, комплекснішим є досліджуване психічне явище, то ширшим, узагальненішим має бути критерій. Напр., під час обґрунтування тесту на загальний інтелект критерієм валідизації може бути ефективність навчальної, виробничої або наукової діяльності загалом; під час валідизації методики для дослідження екстраверсії—інтроверсії — експертні оцінки таких особистісних характеристик, як товариськість, життєрадісність, соціальна відповідальність та ін. Вужчі й частковіші критерії застосовуються для обґрунтування тестів, спрямованих на вимірювання рівня розвитку конкретних професійних знань, умінь, навичок, напр.: мануальної спритності, пам'яті на числа тощо. Вузькість обраного критерію визначається галуззю психологічних явищ, охоплюваних тестом, однорідністю (гомогенністю) завдань методики, конкретністю, однозначністю інтерпретації результатів. Навпаки, що ширший критерій валідизації, то різнорідніші (гетерогенніші) за характером можуть бути завдання тесту і то менш однозначна інтерпретація результатів. У реальній практичній діяльності успіх чи неуспіх людини в будь-якій галузі визначається не якимось ізольованим чинником, а їх комплексом. Тому в принципі кожен критерій валідизації є багатокомпонентним. Для адекватного оцінювання об'єкта його слід вважати комплексним, складеним, що не лише розширює сферу реальної валідизації, а й робить її результати точнішими та обґрунтованішими. Поділ критерію на елементи відповідно до елементів досліджуваної тестом складної якості, галузі поведінки здійснюється під час характеристики синтетичної валідності (див. Валідність критеріальна). Аналіз та інтерпретація зв'язку тестових оцінок з критерієм валідизації спираються на кількісні та якісні методи і разом із вибором критерію є ключовим аспектом, що визначає достовірність характеристики валідності тесту (див. Валідності коефіцієнти).