Психометричний парадокс

Психометричний парадокс — явище, що виникає при використанні особистісних опитувальників; його сутність полягає в тому, що запитання (твердження), які мають високий показник дискримінативності (див. Дискримінативність завдань тесту), є нестійкими щодо повторюваності результату, і, навпаки, стабільність відповіді часто відзначається в тих запитань, які мають низьку дискримінативність. П. Айзенбергом (1941) було показано, що запитання, які дають змогу відрізняти хворих на невроз від інших хворих або здорових, є ненадійними; інакше кажучи, мала ймовірність отримання тієї самої відповіді при повторному обстеженні. Водночас за допомогою запитань, визначених як надійні, розрізнення досліджуваних груп не досягалося або було незадовільним. Пізніше вивченню цього явища, що дістало назву психометричного парадоксу, були присвячені праці Л. Голдберга (1963) і М. Новаковської (1975). Психометричний парадокс не може бути пояснений без психологічного аналізу процесу формування відповідей на запитання особистісних опитувальників. Згідно з М. Новаковською, запитання, залишаючись формально незмінними, зазнають семантичних (психологічних) перетворень як в інтеріндивідуальному, так і в інтраіндивідуальному плані. Інтеріндивідуальна мінливість зумовлена двома причинами: відмінностями у вираженості вимірюваної риси (властивості) в різних обстежуваних і відмінностями в розумінні значення запитань.

Інтраіндивідуальна мінливість зумовлена варіабельністю значення, складністю ухвалення рішення про відповідь і флуктуацією вираженості риси (останнє джерело мінливості можна не враховувати, якщо інтервал між повторними дослідженнями невеликий).

Для психологічної інтерпретації психометричного парадоксу М. Новаковська пропонує розрізняти три детермінанти відповідей: вираженість риси в обстежуваного; значення, що надається запитанню; ступінь легкості ухвалення рішення про відповідь. Вона підкреслює також необхідність відрізняти однозначні запитання від багатозначних, які в певному сенсі можуть бути уподібнені проєктивним стимулам.

М. Новаковська пропонує розрізняти два види психометричного парадоксу — типу A і типу B — і виходити з таких гіпотез їх виникнення. Парадокс типу A виникає при запитаннях, що піддаються різному тлумаченню (багатозначних), а також у тому разі, коли важко ухвалити рішення про відповідь. Такі запитання мають високий показник дискримінативності при значній варіабельності відповіді. Парадокс типу B виникає при однозначних запитаннях, для яких легко дібрати відповідь. Сюди ж мають бути віднесені т. зв. однобічні діагностичні запитання або ті запитання, для яких лише один тип відповіді є діагностично значущим. Подібні запитання характеризуються слабкою дискримінативністю і незначно вираженою варіабельністю. Необхідно враховувати психометричний парадокс при конструюванні (адаптації) особистісних опитувальників.