Методика розповідей доповнення

Методика розповідей доповнення — проєктивна методика дослідження особистості. Належить до методик завершення історій. Розроблена М. Тома в 1937 р. з метою виявлення особистісних особливостей і значущих конфліктів дітей. Складається з 14 незакінчених розповідей, які досліджуваному пропонують закінчити. Напр., розповідь № 1: «Хлопчик іде до школи. На перерві він не грається з іншими дітьми, він залишається сам у кутку. Чому?» Розповіді з 1-ї по 7-му стосуються сімейних конфліктів; із 7-ї по 14-ту — снів, бажань, улюблених казок, фантазій; вони дають більше інформації, ніж попередні розповіді. Методика призначена для обстеження дітей 4,5–12 років. Особливо ефективна при обстеженні дітей 6–7 років.

Інтерпретація переважно якісна і ґрунтується на інтуїції дослідника, найчастіше здійснюється з психоаналітичних позицій (пор.: Дюсса (Десперт) казки). Аналізуються насамперед такі параметри: 1) розповіді про сновидіння; 2) казкові завершення, що трапляються найчастіше; 3) прояв бажання смерті. Автор вважає, що відповідність результатів, отриманих за допомогою методики, даним спостережень за цими самими дітьми становить 90 %. Інших відомостей, що стосуються валідності і надійності методики, немає. Тест здобув визнання в багатьох країнах. На час видання (2007) відомостей про використання в Україні не було.