Лірі інтерперсональний діагноз

Лірі інтерперсональний діагноз — особистісний опитувальник. Розроблений Т. Лірі в 1957 р. і спрямований на діагностику міжособистісних стосунків і властивостей особистості, суттєвих у взаємодії з іншими людьми.

Завдання досліджуваного під час роботи з опитувальником полягає в співвіднесенні кожної зі 128 лаконічних характеристик з оцінкою свого «Я». Кожен з епітетів-характеристик має порядковий номер. Характеристики можуть розміщуватися на картках із подальшим сортуванням або в тестовому зошиті з фіксацією відповіді («так» або «ні») на окремому бланку. Приклади характеристик. Отже, яка ви людина?

1. Уміє подобатися. 2. Справляє враження на інших. 3. Уміє розпоряджатися, наказувати. ... 127. Піклується про інших собі на шкоду. 128. Псує людей надмірною добротою.

Для проведення обстеження зазвичай потрібно не більше 10–15 хв.

Згідно з «ключем» визначають первинні оцінки за 16 характеристиками, що формують 8 октантів, т. зв. дискограм (рис. 42), які відображають той чи інший варіант міжособистісних стосунків: - I. Владний — лідерський. - II. Незалежний — домінантний. - III. Прямолінійний — агресивний. - IV. Недовірливий — скептичний. - V. Покірний — сором'язливий. - VI. Залежний — слухняний. - VII. Співпрацюючий — конвенційний. - VIII. Відповідальний — великодушний.

Кількісні показники (бали, за кількістю збігів із ключем) відкладають на відповідній номеру октанта координаті, кожна з яких розмічена дугами. Відстань між дугами кратна чотирьом (0, 4, 8, 12, 16). На рівнях, що відповідають отриманим балам, у кожному октанті проводять дугу. Відокремлену внутрішню частину октанта заштриховують. Отримані профільні оцінки наочно показують переважний стиль міжособистісних стосунків. Показники, що не виходять за рівень 8 балів, відповідають «гармонійним особистостям». Вищі показники відповідають акцентуації певних поведінкових стереотипів. Оцінки, що сягають рівня 14–16 балів, свідчать про труднощі соціальної адаптації. Низькі показники за всіма октантами (0–3 бали) можуть бути результатом потайливості або нещирості досліджуваного. Якщо в дискограмі відсутні октанти, зафарбовані вище рівня 4 балів, дані обстеження вважають сумнівними. Передбачається, що досліджувані не виявили належної відвертості.

Перші чотири типи міжособистісної поведінки, що відповідають I–IV октантам, характеризуються переважанням неконформних тенденцій і схильністю до конфліктів (III і IV), вираженою незалежністю думок, упертістю, тенденцією до лідерства (I і II). Інші чотири октанти (V–VIII) представляють протилежну тенденцію. В осіб із високими показниками за ними переважають конформістські настановлення, поступливість (VII і VIII), невпевненість, схильність до компромісів (V і VI).

Інтерпретація даних має спиратися головним чином не на абсолютні величини наведених показників, а на сукупність їхніх взаємовідношень. Додатково до аналізу дискограми можуть бути розраховані «фактор домінантності» (D) і «фактор доброзичливості» (G) за наведеними нижче формулами:

D = I − V + 0,7 (II + VIII − VI − IV); G = VII − III + 0,7 (VIII + VI − IV − II).

Розробляючи методику, автор виходив з концепції Г. Саллівана (1953). Теоретичний підхід Г. Саллівана до розуміння особистості виходить з визначального значення оцінок і думок значущих для певного індивіда навколишніх, під впливом яких і відбувається його персоніфікація, тобто формування особистості. У процесі взаємодії з оточенням особистість виявляється стилем міжособистісної поведінки. Реалізуючи потребу в спілкуванні та в здійсненні своїх бажань, людина узгоджує свою поведінку з оцінками значущих інших на рівні усвідомленого самоконтролю, а також неусвідомленої символічної ідентифікації.

Виходячи з того, що особистість виявляється в поведінці в процесі взаємодії з навколишніми, Т. Лірі систематизував емпіричні спостереження у вигляді 8 загальних або 16 конкретизованіших варіантів міжособистісної взаємодії. Відповідно до класифікації варіантів міжособистісної поведінки було розроблено опитувальник, задуманий як засіб клінічної діагностики. Конструювання опитувальника відбувалося на основі зіставлення контрастних, ніби загострених, моделей стилю міжособистісної поведінки. Т. Лірі виокремлює 5 рівнів дослідження інтерперсональної поведінки особистості. Особливо значущими, з його погляду, є 1-й, 2-й і 5-й.

Рівень 1 містить спостережувану поведінку людей, тобто поведінку, яку діагностують на підставі оцінок інших людей. Рівень 2 пов'язаний з оцінкою власної поведінки або ж з оцінкою близьких людей — батька, матері, подружжя тощо. Рівень 5 відображає моральні уявлення індивіда, його ідеальне «Я». Відповідно до цих рівнів можна видозмінювати інструкцію і оцінювати відповідно себе, інших, моделювати власний ідеал. Інтерперсональний діагноз Лірі проходив перевірку на конструктну валідність шляхом зіставлення з даними обстеження за Міннесотським багатоаспектним особистісним опитувальником. Було встановлено достовірний зв'язок між типами інтерперсональної поведінки, виокремленими Т. Лірі, і деякими клінічно визначеними станами, що виявляються аналогічними поведінковими характеристиками, відображеними і в профілях MMPI. Є дані про наявність зв'язку факторів інтерперсонального діагнозу Лірі з деякими показниками опитувальника «Шістнадцять особистісних факторів». Дослідження факторної валідності (див. Валідність конструктна) показало, що досліджувані показники пов'язані з двома біполярними факторами: «домінантність — підпорядкованість» і «дружність — ворожість». Це привело до висновку про залежність стилів інтерперсональної поведінки від зазначених факторів. Комбінація цих факторів найбільшою мірою визначає вигляд дискограми, поділеної на квадранти вертикальним вектором (домінантність — підпорядкованість) і горизонтальним вектором (дружність — ворожість).

Ретестова надійність (інтервал ретесту 10 днів) коливається за окремими показниками від 0,63 до 0,81. Коефіцієнти внутрішньої узгодженості для факторів, отриманих у ході дослідження при настановленні досліджуваному оцінити власне «Я», мають значення від 0,35 до 0,72, а в разі моделювання ідеалу «Я» — від 0,16 до 0,66.

Інтерперсональний діагноз Лірі набув широкого поширення, перекладений багатьма мовами. У 1990 р. вийшов посібник до російськомовної версії (Л. М. Собчик). У ході підготовки цієї версії було не лише накопичено значний досвід застосування методики, а й суттєво переосмислено теоретичну концепцію. Феноменологію методу було розглянуто з позицій індивідуально-типологічного підходу. Спираючись на положення С. Л. Рубінштейна про вроджені індивідуальні властивості, що опосередковують засвоюваний соціальний досвід, а також на принцип єдності соціальних і біологічних чинників у формуванні особистості, Л. М. Собчик пропонує розглядати типологію стійких особистісних властивостей як інтеграцію провідних тенденцій, пов'язаних з емоційно-динамічними патернами, що сягають корінням типу вищої нервової діяльності, з індивідуально-особистісними властивостями, що надають специфіки стилю переживань, міжособистісній поведінці, мотивації. Перші вітчизняні публікації щодо застосування інтерперсонального діагнозу Лірі та його модифікації належать до 1972 р. Було проведено дослідження в спортивних командах (Л. М. Собчик, 1972, 1974), у психотерапевтичних групах у хворих із граничними нервово-психічними розладами (Л. М. Собчик та співавт., 1975), подружніх пар (Г. С. Васильченко, Ю. А. Решетняк, 1972, 1979). Методика набула широкого застосування у сфері вивчення ставлення хворих до стилю психотерапевтичного впливу лікаря (Л. І. Вассерман, В. В. Богаров, В. А. Ташликов, 1985), при дослідженні взаємин у виробничих і студентських групах (М. С. Малешкіна, 1986).