Гіссенський тест

Гіссенський тест (Giessen-Test) — опитувальник особистісний. Розроблений Д. Бекманом і Г. Ріхтером 1968 р. Призначений для діагностики психосоціальних зв'язків особистості. Гіссенський тест містить три варіанти тих самих 40 біполярних тверджень («Я», «ВІН», «ВОНА»). Запровадження таких варіантів завдань потрібне для отримання характеристик досліджуваного з боку оточення, що робить, напр., можливим доповнення самохарактеристики пацієнта характеристикою лікаря, зручно для обстеження подружніх пар, психотерапевтичних груп тощо.

Кожне з тверджень оцінюють за 7-бальною шкалою. Приклади завдань (у варіанті «Я»): - 1. У мене враження, що я скоріше нетерплячий (3 2 1 0 1 2 3) скоріше терплячий чоловік. - 14. Я рідко (3 2 1 0 1 2 3) часто почуваюся пригніченим(ою). - 40. Я почуваюся вільно (3 2 1 0 1 2 3) дуже скуто у спілкуванні з особами іншої статі.

«Сирі» оцінки підраховують за 6 основними шкалами. До отриманого результату додають коригувальні константи, зміст яких подібний до додавання показників шкали корекції Міннесотського багатоаспектного особистісного опитувальника. Отримані показники можна перетворити на стандартні Т-бали (див. Оцінки шкальні). Додатково підраховують результати за двома установочними шкалами (див. Шкали контрольні, Установка на відповідь). Установочна шкала M показує кількість середніх виборів (0), шкала E — кількість крайніх виборів (3). На підставі даних цих шкал можна судити про ставлення досліджуваного до ситуації обстеження, дію деяких захисних механізмів особистості, напр., велику кількість середніх виборів можна витлумачити як вияв емоційної байдужості до обстеження, а велика кількість крайніх виборів може вказувати на збуджений стан або недостатній самоконтроль.

Основні шкали Гіссенського тесту виокремлено на основі факторного аналізу даних обстеження 235 хворих на неврози. Кожна з них має два полюси.

I. Шкала соціального схвалення. Полюс низьких значень свідчить про непривабливість суб'єкта, неповагу до нього з боку оточення, невміння досягати поставленої мети, непопулярність. Високі значення — в осіб, упевнених у своїй позитивній соціальній репутації, привабливості, популярності, у здатності досягати мети, яких поважають і високо оцінюють інші люди. За допомогою цієї шкали в основному діагностується здатність успішно взаємодіяти з оточенням.

II. Шкала домінантності. На одному полюсі — владолюбство, нетерпіння, бажання наполягти на своєму. На другому — слухняність, поступливість, терпіння. Ці взаємодоповнювальні особистісні особливості ототожнюються з психосоціальними захисними формами поведінки, у яких протиставляються агресивність, імпульсивність, претензії на першість і терплячість, поступливість, нездатність до агресії, схильність до підкорення, залежність.

III. Шкала контролю. Низькі показники пов'язані з неохайністю, непостійністю, схильністю до безтурботної поведінки, легковажних вчинків, невмінням розпоряджатися грошима (недостатній контроль). Для надмірного контролю характерні педантичність, старанність, відсутність схильності до легковажної, безтурботної поведінки.

IV. Шкала переважного настрою. Два полюси: гіпоманіакальний (особи, які рідко відчувають пригніченість, не схильні до рефлексії та критичного ставлення до себе, не приховують роздратування, незалежні) і депресивний (пригніченість, схильність до рефлексії, несміливість, залежність, самокритичність). Передбачається, що переважний настрій пов'язаний з основним для особистості напрямом розвитку агресії (назовні чи проти власного Я).

V. Шкала відкритості-замкненості. Особи, які демонструють низькі показники за цією шкалою, характеризуються як довірливі, відкриті перед іншими людьми, що мають велику потребу в любові, відвертістю; на другому полюсі — замкнені, недовірливі, відсторонені від інших людей, що прагнуть приховати власну потребу в любові. За допомогою цієї шкали діагностується основна характеристика соціальних контактів і соціальної поведінки, що розвивається з первинної довіри або недовіри.

VI. Шкала соціальних здібностей. На одному полюсі — активна, товариська, невимушена, конкурентоспроможна особистість з багатою уявою і здатністю до сильних почуттів. «Соціальна слабкість», на думку авторів, характеризується нетовариськістю, слабкою здатністю до самовіддачі, нездатністю до тривалих прихильностей, бідною фантазією. Комплекс якостей, відображених у цій шкалі, дає змогу судити про ступінь зрілості особистості.

Загалом зміст 6 основних шкал, за задумом авторів Гіссенського тесту, охоплює ті внутрішньоособистісні та психосоціальні змінні, які мають центральне значення для сучасної психоаналітичної діагностики. Гіссенський тест спочатку використовували в галузі клінічної психодіагностики, проте пізніше сферу застосування було істотно розширено. Опитувальник набув поширення в соціально-психологічних дослідженнях. 1975 р. з урахуванням досвіду застосування в нових сферах виконано повторну стандартизацію (Д. Бекман та співавт., 1983).

На початку 90-х рр. було адаптовано російськомовну версію Гіссенського тесту (О. А. Голинкіна та співавт., 1993). Вибірка стандартизації становила 173 особи віком від 18 до 57 років. Поряд з перекладом і рестандартизацією Гіссенського тесту визначено основні психометричні характеристики російськомовної версії. Коефіцієнт надійності ретестової за різними шкалами становив rt = 0,58–0,83, коефіцієнт внутрішньої узгодженості r = 0,45–0,70. Валідність конструктна визначалася на основі зіставлення з даними опитувальника «Шістнадцять особистісних факторів». Про валідність критеріальну можна судити за даними порівняльних досліджень здорових людей і хворих на психосоматичні захворювання.

Гіссенський тест як засіб психологічної діагностики особистості може набути широкого поширення. Особливо перспективне його використання в клінічній психодіагностиці під час контролю ефективності психотерапії. Проте особливістю структури Гіссенського тесту є те, що поряд з відносно постійними в часі особистісними властивостями автори включили ті змінні, які пов'язані з очікуваними змінами після проведення психотерапії. Тому можливі методичні труднощі, зумовлені тим, що на відміну від, напр., MMPI Гіссенський тест не має переважної спрямованості окремих шкал, тобто зміни вліво і вправо однаковою мірою можуть відображати посилення і послаблення невротичних тенденцій. Усереднення ж показників у цьому разі призведе до нівелювання як початково наявних відмінностей, так і змін, що виникають. Тому рекомендується в разі різних клінічних груп і різної за формою та тривалістю психотерапії розробляти релевантні вибірці спеціальні шкали на базі всіх завдань опитувальника.