Патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО)

Патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) — опитувальник особистісний. Призначений для визначення типів акцентуації характеру і варіантів конституційної психопатії, психопатичних розвитків і органічних психопатій у підлітковому та юнацькому віці (14–18 років). Є реалізацією типологічного підходу до дослідження особистості. Запропонований А. Є. Лічко в 1970 р. Патохарактерологічний діагностичний опитувальник неодноразово переглядали з метою вдосконалення; останні дані про основні шкали опубліковано в 1983 р.

Опитувальник складається з 25 наборів фраз-тверджень, що відображають ставлення різних патохарактерологічних типів до низки життєвих проблем («самопочуття», «настрій», «сексуальні проблеми», «ставлення до батьків» тощо). У кожному наборі міститься 10–19 пронумерованих тверджень. Напр., до набору «самопочуття» входять такі пункти:

• У мене майже завжди погане самопочуття (1).
• Я завжди почуваюся бадьорим і сповненим сил (11).
• Я дуже погано переношу біль і фізичні страждання і дуже їх боюся (12).

Обстеження проводять у два етапи. Спочатку обстежуваному пропонують у кожному наборі тверджень вибрати найбільш відповідне для нього і відповідний номер унести до реєстраційного листа. На другому етапі з тих самих наборів просять відібрати найбільш невідповідне, відкидане твердження і також позначити його номер. Кількість виборів у першому і другому випадку не має перевищувати трьох. Дозволяється відмовитися від вибору («0» у реєстраційному листі). Сім і більше відмов за двома етапами — показник складності роботи з опитувальником через невисокий інтелект або негативне ставлення до обстеження. Отримані результати оцінюють за двома шкалами: об'єктивної та суб'єктивної оцінок.

Шкалу об'єктивної оцінки сконструйовано на основі зіставлення середніх частот виборів здоровими підлітками і представниками кожного з типів психопатій і акцентуацій (докладніше про акцентуацію див. Шмішека опитувальник), а також зіставлення частоти виборів кожним із типів психопатій і акцентуацій з усіма іншими та між собою. За допомогою об'єктивної шкали може бути діагностовано такі типи психопатій і акцентуацій характеру: гіпертимний; циклоїдний; лабільний; астеноневротичний; сенситивний; психастенічний; шизоїдний; епілептоїдний; істероїдний; нестійкий; конформний. А. Є. Лічко, крім названих, виокремлює змішані типи, що досить часто трапляються при акцентуаціях характеру і психопатіях. Вони двоякі за своєю природою і визначаються автором як: а) проміжні типи, у яких поєднання зумовлені ендогенно; б) амальгамні — ті, що формуються протягом життя внаслідок нашарування рис одного типу на ендогенне ядро іншого за умов тривалого впливу будь-яких несприятливих чинників. Крім діагностики типів психопатій і акцентуацій характеру, об'єктивна шкала Патохарактерологічного діагностичного опитувальника дає змогу отримати додаткові діагностичні показники. До них належать: 1) показники дисимуляції, відвертості, що дають змогу оцінити достовірність результатів (див. Шкали контрольні); 2) індекс B (brain minimal damage), що вказує на можливість змін характеру внаслідок резидуального органічного ураження головного мозку; 3) показник відображення реакції емансипації — прагнення звільнитися від контролю, оцінки старших; 4) показник психологічної схильності до алкоголізації; 5) показник психологічної схильності до делінквентності, тобто провин, правопорушень; 6) показник маскулінності — фемінінності, що дає змогу судити про переважання тих чи інших якостей у загальній системі особистісних стосунків (див. Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник).

Шкала суб'єктивних оцінок призначена для з'ясування того, яким бачить свій характер сам обстежуваний (або яким хоче його представити). На основі отриманих даних можна зробити висновок про правильність самооцінки. А. Є. Лічко вказує на те, що збіг результатів за цією шкалою з клінічною характеристикою типу, тобто правильна самооцінка, залежить як від ступеня психопатизації, так і від типу характеру. За допомогою шкали суб'єктивної оцінки можуть бути також виокремлені риси достовірно відкидуваних типів. Теоретичною основою Патохарактерологічного діагностичного опитувальника є, як зазначає автор, досвід психіатрії клініко-нозологічного напряму і концепція психології відносин. Набори фраз-тверджень складалися на основі описів патологічних типів характеру і акцентуацій характеру, представлених у працях відомих психіатрів (Е. Крепелін, Е. Кречмер, П. Б. Ганнушкін, К. Леонгард та ін.), а принцип ставлення до особистісних проблем (О. Ф. Лазурський, В. М. Мясищев) розглядається як найплідніший для розпізнавання типів характеру. Принцип побудови Патохарактерологічного діагностичного опитувальника, відповідно до якого допускається перехід від клінічних типів психопатії до аналізу «варіантів норми» (перенесення даних патології на тлумачення норми), неодноразово критикували в радянській психології, оскільки за ним приховано уявлення про характер як конституційно запрограмовану статичну структуру (С. Я. Рубінштейн, 1979). Дискусійним є і використання поняття «характер» як психологічної реальності, на діагностику якої спрямований Патохарактерологічний діагностичний опитувальник (див. Опитувальники особистісні).

Стандартизацію Патохарактерологічного діагностичного опитувальника проводили на матеріалі обстеження 2258 здорових підлітків і 650 підлітків з психопатіями та акцентуаціями характеру різних типів, госпіталізованих до психіатричних лікарень або тих, що перебували під спостереженням у психоневрологічних диспансерах. Збіг даних за шкалою об'єктивної оцінки з клінічною оцінкою становить 74–84% при різних типах акцентуацій. Опубліковано популяційні норми для визначуваних Патохарактерологічним діагностичним опитувальником показників акцентуацій характеру в підлітків (Н. Я. Іванов, 1985). Розроблено додаткову шкалу, що дає змогу виявити риси психічного інфантилізму у віці 16–17 років і акселерацію формування системи особистісних стосунків у віці 14–15 років (А. Є. Лічко зі співавт., 1985). Опитувальник може бути використаний для групового обстеження. Існують модифікації Патохарактерологічного діагностичного опитувальника для вивчення взаємин у сім'ї підлітка. У 90-х роках популярність Патохарактерологічного діагностичного опитувальника помітно знизилася. У низці публікацій відзначалася його недостатня валідність. Указується на те, що багато підлітків не здатні точно за інструкцією відповісти на завдання опитувальника, а отже, мимоволі припускаються помилок (див. В. П. Дворщенко, 2002). Однією з найвідоміших спроб удосконалення Патохарактерологічного діагностичного опитувальника є тест особистісних акцентуацій.