Проба стимулятивно-перцептивна

Проба стимулятивно-перцептивна (Modelo Estimulativo Perceptivo, MEP) — проективна методика дослідження особистості. Розроблена Е. Романо в 1979 р.

Стимульний матеріал Проби стимулятивно-перцептивної являє собою таблиці із зображенням простих геометричних фігур чорного кольору на білому тлі. Фігури легко ідентифікувати. Для них характерний невисокий ступінь невизначеності, що обмежує можливості виявлення проективних феноменів.

Відповідно до інструкції потрібно: 1) описати на аркуші паперу те, що досліджуваний бачить; 2) розповісти, що нагадують запропоновані фігури. Під час інтерпретації відповіді досліджуваних відносять до однієї з таких категорій: геометричні, конфігуративні, узагальнювальні, графічні, емоційні. Аналізують такі параметри.

1. Особливості інтеграції его-функцій. За виконанням першого завдання судять про збереженість у досліджуваного відчуття реальності. Відповіді розглядаються як адекватні, якщо назви фігур відповідають загальноприйнятим. Під час детальнішого аналізу відповіді поділяються на власне адекватні, адекватно-позитивні (детальний опис характеризує розвинені дискримінативні функції, точність — аналітико-синтетичні функції, а оригінальність опису — схильність до інновацій), адекватно-негативні (відповідно надлишок несуттєвих деталей, пропуски в описах та їхня стереотипність). Емоційність відповідей оцінюють так: а) нейтральні емоції; б) наявність тривоги, якщо досліджуваний повторюється у відповідях; в) наявність позитивних емоцій — досліджуваний сприймає процедуру обстеження як гру; г) наявність негативних емоцій (явних або прихованих), якщо відповідь відсутня або дається незвичайна відповідь, а також за затримок відповідей, вербальної чи невербальної демонстрації невдоволення.

2. Проективні феномени. Виявляються під час виконання другого завдання. Хоча структурні характеристики стимулів обмежують проективність методики, можна діагностувати явну або приховану тривогу, схильність до нав'язливих станів та ін. За сприйманням стимулів судять про оцінку зовнішньої дійсності, порівнюючи вплив стимулів з своєрідною психічною травмою. При цьому аналізують, наприклад, ступінь задоволення — невдоволення в процесі відповідей, фіксації на невиконаній дії. Загалом аналіз ґрунтується на виявленні зв'язків між символами, особливостями їх сприймання і несвідомими феноменами, притаманними досліджуваному.

3. Здатність до научіння або до сприймання нового. Аналізуються особливості пам'яті та здатність до організації матеріалу в часі, реорганізації власного перцептивного поля.

4. Інтерактивний потенціал. Визначається під час групового обстеження. Діагностується ступінь адаптованості до дійсності, конформізм, ізоляція, тип лідерства та ін.

Відомості про надійність і валідність відсутні, однак автор зазначає відповідність даних Проби стимулятивно-перцептивної результатам, отриманим під час використання інших методик. Проводяться дослідження зі стандартизації. Проба стимулятивно-перцептивна є скринінговою методикою (див. Відсіювання (скринінг)), і її рекомендується використовувати на попередньому етапі обстеження в клінічній і педагогічній психології, психології праці, у сімейній консультації.

На час видання (2007) відомостей про використання в Україні не було.