Тесту теорія класична

Тесту теорія класична — психометрична теорія, що ґрунтується на уявленні про те, що індивідуально виявлений показник за тестом є сумою т. зв. істинного показника обстежуваного і похибки вимірювання. Іншими словами, передбачається, що для будь-якої властивості, риси індивідуума існує істинний показник, який відрізняється від показника за тестом на величину похибки вимірювання. Передбачається, що апроксимація істинного показника досягається обчисленням середнього значення розподілу (що приймається як нормальний розподіл) тестових показників, отриманих шляхом багаторазового тестування індивідуума.

Статистичні основи класичної теорії тесту найдокладніше описано в працях Дж. Гілфорда (1958) і Нанналлі (1978). Попри те що сьогодні існують інші теорії (див. Раша модель, Завдання-відповідь залежність), основні принципи класичної теорії тесту залишаються чинними і є основою конструювання багатьох сучасних тестів.