Автобіографії психологічні

Автобіографії психологічні — сукупність прийомів отримання даних психологічного анамнезу — відомостей про найважливіші події, етапи життєвого шляху індивіда, ставлення до прожитого та особливості антиципації. Збирання даних психологічного анамнезу, що містять найзагальніші відомості про досліджуваного та особливості формування його особистості, є обов'язковим елементом психодіагностичного обстеження. Для отримання таких загальних відомостей (стать, вік, професія, соціальний і сімейний стан, освіта, просування по службі, стан здоров'я, близькі родичі тощо) використовують бесіду, анкету, спеціальні методики (напр., опитувальники біографічні). Поряд із переліченими засобами автобіографії психологічні передбачають отримання додаткового і ширшого з погляду часової перспективи суб'єктивного опису життєвих подій, ставлення до себе й оточення, оцінок минулих років і можливих майбутніх подій.

Автобіографія належить до найдавніших методів дослідження особистості.

Складання психологічних автобіографій досліджуваних зазвичай мало характер усної або письмової розповіді з відображенням найважливіших, на думку суб'єкта, життєвих подій і поєднанням з ними описів психічного стану або динаміки перебігу хвороби (у разі обстеження осіб, які страждають на ті чи інші захворювання). Отримання відомостей про життя досліджуваного, особливості самооцінки життєвої ретроспективи можна істотно полегшити спеціальними прийомами. Один із них — прийом «автопортрета», описаний П. Ржичаном (1983). Досліджуваному пропонують накреслити горизонтальний відрізок прямої, крайні точки якого позначають народження і завершення життя. Після цього досліджуваний обирає проміжну точку, що позначає теперішній момент часу, так, щоб відношення отриманих відрізків відповідало очікуваному відношенню між тривалістю життя, що передувало моменту обстеження, і подальшого життя. На відрізках, які представляють прожите і решту життя, можуть бути позначені найважливіші події, що відбулися або очікуються з надією чи побоюванням.

Досліджуваний може також накреслити умовні «криві задоволеності життям» (рис. 1). Така комбінація схематичної автобіографії з т. зв. «автобіопортретом» дає картину життєвого шляху й антиципацію, яку можна використати як відправну точку для подальшої бесіди з досліджуваним.

1. народження; 2. переїзд до міста, в якому живе донині; 3. розлучення батьків; 4. знайомство з майбутнім чоловіком; 5. смерть батька; 6. смерть матері; 7. хвороба чоловіка; 8. усиновлення дитини; 9. народження онука; 10. передбачуваний час смерті.

Завдання ретроспективної оцінки життєвого шляху можна суб'єктивно полегшити за допомогою прийому «керованої фантазії» (К. Лейнер, 1970; П. Ржичан, 1983). Прийом може полягати, наприклад, у «вживанні» у свій уявний образ у старості з підбиттям підсумків «прожитого життя». Інший з можливих варіантів — «прискорення часу» (досліджуваний уявляє собі, що він старший на 5 років, потім на 10 років і т. д.). Експериментатор реєструє його уявлення і стимулює процес фантазування запитаннями: «Вам 55 років. Яке становище ви посідаєте в суспільстві? Про що ви говорите з дітьми, які вас навідують?» тощо.

У радянській психології біографічний підхід використовувався в дослідженнях під керівництвом Б. Г. Ананьєва (1977), а також Є. І. Головахи та О. О. Кроніка (1984), Н. О. Логінової (1985). У пострадянських країнах найвідоміша «Психологічна автобіографія» (Коржова О. Ю., 1994; Бурлачук Л. Ф., Коржова О. Ю., 1998), розроблена для оцінювання ситуаційних особливостей життєвого шляху особистості. Ця методика дає змогу виявити особливості сприйняття значущих життєвих ситуацій, а саме найважливіших подій у житті людини.